?

Log in

No account? Create an account
Хто із нас, православних, став колись на захист честі Бога?

http://kinogo.club/6410-bog-ne-umer-2014.html
Іноді важливо зазирнути у внутрішнє життя церковних стосунків



То як щодо свободи волі?


Саундтрек до нової версії "Пригоди Електроніка"



Коли Марго Рот Шпігельман втекла з дому, її батьки змінили всі замки.

Занурюючись у «Паперові міста» Джона Гріна, дійсно розумієш, що поруч існує особливий світ. Побачити його можна тільки із хмарочоса «СанТраста».



Фальшивий світ, вирізаний із паперу.

«В бумажных домишках живут бумажные людишки и отапливают их собственным будущим. Бумажные дети хлещут пиво, купленное им каким-нибудь бомжом в бумажном гастрономе. И все помешаны на том, как бы заиметь побольше барахла. А барахло все тонкое и бренное, как бумага. И люди такие же».

Підлітки для таких людей всього лише

«наполненные гелием шарики, привязанные за ниточку. И ниточка эта постоянно натянута. А потом происходит нечто такое, что она рвется, и они могут улететь».

У дорослих з цими кульками виникає проблема.

«В небе от них уже тесно, они летают, трутся друг о друга. Через какое-то время уже в этой массе отдельные шарики не различаешь. Смотришь на небо и видишь множество, а каждый по отдельности разглядеть не можешь».

От би зустріти в паперовому місті хоча б одну людину, яка вміє цінувати щось путнє ...

Головне – знайти те єдине місто, у якому паперове стає реальним.



Святитель Іоанн Золотоустий порушував абсолютний піст, навіть не приховуючи своєї обжерливості. Про це говорили ті, що співслужили разом із ним Літургію.



Говорили, бо святитель наказав негайно вигнати із домів целібатних кліриків підозрілих «сестер», і вимагав, щоб заможне священство згадало, що треба жити набагато скромніше, а для цього слід відмовитися від неймовірних масштабів розкоші, наявність якої складно не помітити.

До того ж, навряд чи можна Іоанна Золотоустого назвати дипломатом. Від нього кожен чув те, що святий вважав за потрібне сказати прямо у вічі. Він підказував співрозмовникам тільки найкорисніше для їхнього спасіння, хоч і не завжди приємне.

Зазвичай не всі адекватно сприймали гірку правду про себе з уст святителя, і тому породжували багато пліток. Зокрема, натякали на те, що архіпастир нікого не запрошував до себе у гості, оскільки потай від людських очей втішався гріховною насолодою.

Співслужителів обурювало, що відразу ж після Євхаристії прямо у вівтарі Іоанн Золотоустий мав зухвалість їсти коржики. Саме це і призвело до появи серед представників духовенства чіткої впевненості, що святитель без жодних спроб протистояти обжерливості цілком підкорився їй, і тепер залюбки плекає цей гріх у собі.

Як виявилось, окрім прісних коржиків, до раціону святого входила рисова каша, а під час трапези він полюбляв перебувати на самоті, бо насправді тримати абсолютний піст йому заважав хворий шлунок. Гастрит Іоанн Золотоустий отримав, живучи у Сирійській пустелі.

До подвижників майбутній святитель утік після того, як прийняв Таїнство Хрещення, котре звершив святий Мелетій, архієпископ Антіохійський. Крім того, саме архіпастир Мелетій не дав тоді аскетизмом назавжди погубити здоров’я Іоанна, і, викликавши його до себе, рукоположив у сан диякона.

Поміж розбещених же кліриків святитель Іоанн Золотоустий отримав репутацію старомодної та провінційної людини. Завдяки тому, що усе своє земне життя ставився до Християнства напрочуд серйозно.
Який він – особистий виклик? Ось історії життя трьох людей, котрі знайшли свою відповідь.


Монах Максим: «Приходив до священика пожартувати. Говорю: «Прийду хреститися». Він мені: «То давай». Раз не прийшов, другий, третій. А потім уже після дискотеки гуляю. Він: «Ну що?» Говорю: «Давайте зараз, а то зовсім не прийду». Так ось і охрестив мене. Рівно через рік я і в монастир прийшов в день ангела, трудитися. Охрестив мене священик теж на день ангела».



Монах Леонід: « Пристрастився до вина. Ножові поранення у легені, струс мозку. По п’яні то все, ледве спасли мене. Потім почав зовсім хворіти, і відчуваю: треба різко змінювати життя, бо я все одно тілесно загину… Просив у Господа, щоб врозумив. Потягло мене в старий монастир, відвідав його в лісі. Босоніж туди йшов, кілометрів сто».



Монах Арсеній: «Я вже не пам’ятаю, ким хотів стати. Я був ще не хрещений. Завжди мені треба було вибирати: або іти в храм, або жити так, як і раніше. Таке ось протистояння добра та зла всередині. Мабуть, це промисел Божий, що я опинився тут. Хочеться, щоб тим, які вийшли із тюрми, було куди піти, розуміли,що їх десь чекають, вони комусь потрібні, а не виходили на задвірки цього світу, і губились хтозна де , і потрапляли знову в табори».



А який твій особистий виклик?


Сидить Христос у пустелі Обітованої Землі, і смиренно чекає, коли ти прийдеш до Нього після усіх поневірянь по пучинах гріховних. Він знає, що ти прийдеш, і впевнений, що для цього тобі не обійтися без поневірянь.



Особливо, коли ти не Савл, який, отримавши у первосвященика дозвіл, вирушив у сірійське місто Дамаск, щоб там знайти християн і, зв’язавши, привести в Єрусалим на суд і звірячі муки. Серед путі зненацька впав, бо почув голос Ісуса: «Савле, Савле, навіщо ти мене женеш?» Господь зустрів гонителя, щоб перетворити на Свого апостола, і до того ж, першоверховного.

Напевно, що Савлова подорож у Дамаск була передбачена Богом, адже тільки за таких умов гонитель зміг відчути трепет і жах перед Творцем Всемогутнім, Який вирішив, що саме в цьому сірійському місті Савла охрестить апостол від сімдесяти Ананія. Випадок із Савлом безперечно індивідуальний, але як піти за Христом, коли ти не Савл?

Глибоко в душі кожен із нас бажає переконатися на власному досвіді, що Христос – це Той Самий, Що не хоче смерті грішника. У кожному з нас живе блудний син, котрий сказав собі: «Встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх». Встав і пішов до батька свого.

Встав і пішов, бо перед тим, як подумав, у його заскорузле серце увірвався голос Господній: «Наче хвилі морські, напали на тебе беззаконня твої, і як човник, тебе кидають по пучині гріховній. Але до тихого пристановища Мого приведу тебе. Покаянням і спасу тебе».

У житті кожного з нас колись з’явиться власний Дамаск, у якому чекає наш особистий апостол Ананія, котрий, обійнявши, ніби батько блудного сина, покладе руки на сліпі наші очі.

Прозрівши, ми обов’язково побачимо перед собою усміхненого Христа, Який промовить: «Не бійся…»